Офіційні роз’яснення Міністерства соціальної політики України

ЩОДО НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ВІДПУСТОК ПРАЦІВНИКАМ З ДІТЬМИ

Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 14.04.2008 № 235/0/15-08/13 (Витяг)

З метою створення сприятливих умов для догляду та виховання дітей ст. 182¹ КЗпП та ст. 19 Закону України «Про відпустки» передбачено надання працівникам, які мають дітей, соціальної додаткової відпустки.

До набрання чинності Законом України «Про відпустки» згідно з п. 3 постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 22 січня 1981 р. № 235 жінці, яка мала двох і більше дітей віком до 12 років, надавалася додаткова триденна оплачувана відпустка, і загальна тривалість відпустки працівницям, які користувалися зазначеною додатковою відпусткою, не повинна була перевищувати 28 календарних днів.

З 1 січня 1997 р., тобто з дати набрання чинності Законом України «Про відпустки», відповідно до ч. 1 ст. 19 зазначеного Закону жінці, яка працювала і мала двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, на її бажання щорічно надавалася додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних, що не включалася до загальної тривалості щорічної відпустки.

Зазначена норма поширювалась на жінку, яка всиновила дитину, батька, який виховував дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також осіб, які взяли під опіку дитину.

Законом України від 6 лютого 2003 р. № 490-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток» (набрав чинності з 1 березня 2003 р.) стаття 19 викладена в новій редакції: «Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів».

У подальшому з 18 листопада 2004 р. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток» перелік осіб, які мають право на зазначену додаткову відпустку, доповнено категорією «одинока мати».

Зазначену хронологію змін у законодавстві щодо надання додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, слід ураховувати в разі їхнього надання за минулі роки або виплати грошової компенсації за них при звільненні, для визначення кількості днів такої відпустки та переліку категорій працівників, які мали на неї право.

Порядок надання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад тривалість щорічної відпустки, передбаченої ст. 6, 7 і 8 Закону «Про відпустки», а також понад тривалість щорічних відпусток, установлених іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються в порядку, визначеному ст. 11 цього Закону.

Оскільки зазначена відпустка є соціальною відпусткою і не належить до виду щорічних, то вона може надаватися в будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини — до чи після.

Якщо працівник, який має право на соціальну відпустку, з якихось причин не скористався цим правом у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати цю відпустку, і в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні відпусток, як це передбачено ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівників, які мають дітей.

Наприклад, якщо одинока мати, яка сама виховує дитину, не користувалася зазначеною соціальною відпусткою, вона має на неї право починаючи з 2004 р. — тривалістю 7 календарних днів за кожен рік до виповнення дитиною повноліття.

Визначення віку дітей для права на отримання додаткової соціальної відпустки

Право на додаткову соціальну відпустку залежить від віку дитини. Статтею 19 Закону України «Про відпустки» визначено вік дітей тільки для такої категорії, як «жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років». Вік дитини-інваліда, всиновленої дитини, дитини під опікою, дитини одинокої матері (батька) цим Законом не встановлено, тому слід керуватися загальними нормами законодавства.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства« та ст. 2 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» дитина — це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Тому жінка, яка працює і має дитину-інваліда; всиновлену дитину; одинока мати, яка виховує дитину без батька; батько, який виховує дитину без матері, мають право на цю відпустку до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з п. 2 ст. 243 Сімейного кодексу України опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування — над дитиною віком від 14 до 18 років.

Отже, особа, яка взяла дитину під опіку, має право на додаткову соціальну відпустку до досягнення дитиною 14 років, а особа, яка в установленому порядку визнана піклувальником, — з досягнення дитиною віку 14 років і до виповнення їй 18 років, оскільки ст. 186¹ КЗпП України гарантії, встановлені ст. 182¹ цього Кодексу, поширено також на піклувальників.

Умови та порядок надання додаткової соціальної відпустки одинокій матері

Поняття одинокої матері визначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 (із змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів». Згідно з п. 9 цієї постанови одинокою матір’ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

За цим визначенням для визнання «іншої жінки» одинокою потрібно дві ознаки: вона сама і виховує, і утримує дитину.

Після набрання чинності Законом України «Про відпустки» таке визначення одинокої матері для реалізації норм цього Закону не має застосовуватись, оскільки в п. 5 ч. 12 ст. 10 цього Закону визначено поняття одинокої матері як такої, яка виховує дитину без батька. Отже, участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої (Ротань В., Зуб І., Стичинський Б., Науково-практичний коментар до законодавства України про працю: 6-те вид., доп. і перероб. — К.: А. С. К., 2006).

Це означає, що для встановлення права на додаткову відпустку має застосовуватись таке визначення одинокої матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка сама виховує дитину, якщо батько не проживає разом з дитиною та відсутні інші докази його участі у вихованні дитини, і за цих самих умов жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена).

Для отримання додаткової соціальної відпустки жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, має подати: копію свідоцтва про народження дитини і довідку органів запису актів громадянського стану про підстави внесення до книги записів народжень відомостей про батька дитини; жінка, яка є вдовою, — копію свідоцтва про народження дитини та копії свідоцтва про укладення шлюбу та свідоцтва про смерть чоловіка.

Законодавством не передбачено, які саме документи має подати жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена).

Питання виховання батьками дитини визначено Сімейним кодексом України.

Згідно зі ст. 157 цього Кодексу питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

Як передбачено ст. 158 Сімейного кодексу України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування ухвалює на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

У разі ухилення батька від виконання своїх обов’язків з виховання дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.

З урахуванням зазначеного для підтвердження факту, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть бути пред’явлені, наприклад, довідка з ЖЕКу про реєстрацію особи за місцем проживання, ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів, рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав, рішення органів опіки та піклування або суду про відсутність участі батька у вихованні дитини тощо.

Пред’явлення лише довідки з ЖЕКу про те, що дитина проживає разом з матір’ю, не дає достатніх підстав стверджувати, що батько не бере участі у її вихованні.

Для отримання додаткової соціальної відпустки розлучена жінка, яка дійсно виховує сама дитину (без батька), має подати такі документи: копію свідоцтва про народження дитини; для підтвердження того, що жінка є розлученою, — копію свідоцтва про розірвання шлюбу та документ, який підтверджував би те, що батько не бере участі у вихованні дитини.

Жінка, яка вдруге вийшла заміж, але її дитина від першого шлюбу новим чоловіком не всиновлена, для отримання такої відпустки має пред’явити документ, який підтверджував би те, що батько дитини не бере участі у її вихованні, та довідку органу реєстрації актів цивільного стану про те, що дитина новим чоловіком не всиновлена.

Якщо вдова чи розлучена жінка, яка виховує дитину без батька (в разі позбавлення його батьківських прав), вступила в новий шлюб з іншим чоловіком і її дитина від першого шлюбу ним не всиновлена, вона має право на додаткову соціальну відпустку як одинока мати.

Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання додаткової соціальної відпустки як одинока мати не має.

Якщо працівницею не буде доведено факт, що вона дійсно виховує дитину сама, без участі батька, роботодавець може відмовити їй у наданні такої відпустки.

Зазначені умови та порядок надання додаткової соціальної відпустки застосовуються і до батька, який виховує дитину без матері (одинокий батько).

Одиноким батьком слід вважати чоловіка, який не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини записаний як її батько, вдівця, розлученого чоловіка, що виховує дитину без матері.

Визначення підстав для надання додаткової соціальної відпустки працівникам, які мають дітей

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про відпустки» за наявності кількох підстав для надання додаткової соціальної відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів.

У зв’язку з тим, що ст. 19 Закону України «Про відпустки« чітко не визначено сукупність кількох підстав для набуття права на додаткову соціальну відпустку тривалістю понад сім календарних днів, то з урахуванням правової експертизи цього питання, проведеної Мінпраці разом з Мін’юстом та Головним науково-експертним управлінням Апарату Верховної Ради України, кожну підставу, визначену ч. 1 цієї статті, є правомірним вважати окремою підставою, а саме:

жінка, яка має двох або більше дітей віком до 15 років;
жінка, яка має дитину-інваліда;
жінка, яка всиновила дитину;
одинока мати;
батько, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);
особа, яка взяла дитину під опіку.

Так, одинока мати, в якої дитина є інвалідом, має право на таку відпустку за двома підставами (14 календарних днів): «жінка, яка має дитину-інваліда» та «одинока мати». Якщо одинока мати виховує здорову дитину (мається на увазі не дитину-інваліда), соціальна відпустка надається за однією підставою (сім календарних днів).

Якщо одинока мати виховує двох дітей віком до 15 років, така відпустка надається за двома підставами: «жінка, яка має двох дітей віком до 15 років» та «одинока мати».

Жінка, яка має всиновлену дитину, і водночас є одинокою матір’ю (вдовою), користується правом на таку відпустку за двома підставами (14 календарних днів): «жінка, яка всиновила дитину» та «одинока мати».

Якщо одинока мати виховує двох дітей віком 16 і 17 років, вона має право на цю відпустку за однією підставою (тривалістю сім календарних днів). Для надання працівниці такої відпустки тривалістю 14 календарних днів не виконується підстава «жінка, яка має двох або більше дітей віком до 15 років».

Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 12.07.2010 № 201/13/116-10 (Витяг)

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про відпустки» після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

У випадку, коли жінка, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, народила другу дитину, їй оплачується листок непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами. При цьому відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами не оформляється. Наказ про надання відпустки по догляду за другою дитиною має бути видано з наступного дня після дати виповнення першій дитині трьох років. Чинним законодавством не передбачено оформлення одночасно двох відпусток по догляду за першою та другою дитиною віком до трьох років.

Умови призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на цей час визначаються статтею 14 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», згідно з якою допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі витягу з наказу (розпорядження) роботодавця про надання особі, яка фактично здійснює догляд за дитиною, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

У наведеному випадку жінка вже перебуває у відпустці по догляду за першою дитиною до досягнення нею трирічного віку і на підставі витягу з наказу роботодавця про надання їй цієї відпустки отримує допомогу по догляду за дитиною. Підставою для отримання допомоги по догляду за другою дитиною мають бути копія свідоцтва про народження другої дитини, витяг з наказу (розпорядження) роботодавця про надання їй відпустки для догляду за першою дитиною до досягнення нею трирічного віку, копія листка непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами, а також заява жінки про призначення їй такої допомоги, оскільки згідно зі ст. 15 зазначеного Закону допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на кожну дитину незалежно від кількості народжених (усиновлених, взятих під опіку) дітей у сім’ї, по догляду за якими надається допомога. Ця допомога має виплачуватися після закінчення листка тимчасової непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами.

У подальшому після виповнення трирічного віку першій дитині підставою для продовження виплати їй допомоги по догляду за другою дитиною має бути витяг з наказу (розпорядження) роботодавця про надання їй відпустки для догляду за другою дитиною до досягнення нею трирічного віку, який видається з наступного дня після виповнення трирічного віку першій дитині.

Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2010 № 306/13/116-10 (Витяг)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матерів в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Що стосується надання соціальної додаткової відпустки одиноким матерям, то визначення «одинокої матері» наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки».

Так, згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України одинокою матір’ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Оскільки пункт 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання (аліменти) для надання відпустки значення не має.

Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька).

На думку колегії Верховного Суду України (лист від 31.03.98 р. № 1-11/94), в останньому випадку (жінка, яка виховує дитину без батька) йдеться про жінку, яка не перебуває у шлюбі, а батьком її дитини зазначена конкретна особа, та розлучену жінку. Оскільки у наведеному у листі випадку жінка перебуває у шлюбі, то права на соціальну додаткову відпустку за статтею 19 Закону України «Про відпустки» вона не має.

Слід зазначити, що стаття 157 Сімейного кодексу України визначає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Статтею 158 Сімейного кодексу України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того із батьків, хто проживає окремо від неї.

Лист Міністерства соціальної політики України від 20.10.2011 № 307/13/133-11 (Витяг)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Статтею 24 Закону «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Оскільки додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, є соціальною відпусткою і не належить до виду щорічних відпусток, то вона надається повною тривалістю у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини — до чи після.

Отже, враховуючи вищезазначене, у наведеному у листі випадку при звільненні за попереднім місцем роботи ... мала бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової соціальної відпустки.

Що стосується права на додаткову відпустку працівникам, які мають дітей у період перебування працівника у відпустках у зв’язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (на підставі медичного висновку — до 6 років), то, як випливає із норми статті 19 Закону України «Про відпустки», для отримання такої відпустки жінці недостатньо мати двох дітей віком до 15 років чи бути одинокою матір’ю і т. д., вона ще повинна працювати (виконувати свої трудові обов’язки).

Оскільки відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (на підставі медичного висновку — до 6 років) та додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (стаття 19 Закону України «Про відпустки»), належать до виду соціальних відпусток, встановлених статтею 4 Закону України «Про відпустки», то жінка, перебуваючи у соціальних відпустках у зв’язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не має права на соціальну додаткову відпустку, передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки».

Право на отримання вищезазначеної відпустки у працівниці настає після фактичного її виходу на роботу.

Лист Міністерства соціальної політики України від 30.05.2014 № 193/13/123-14 (Витяг)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки» право на соціальну додаткову відпустку має, зокрема, одинока мати.

Визначення «одинокої матері» наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки».

Оскільки пункт 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки« визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання (аліменти) для надання відпустки значення не має.

Якщо жінка дійсно є одинокою матір’ю, то вона надає довідку з органів реєстрації актів громадянського стану. Проблема виникає з наданням такої відпустки розлученій жінці, оскільки батько у дитини є і в багатьох випадках спілкується з нею і бере участь у її вихованні.

Більше того, стаття 157 Сімейного кодексу України визначає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Статтею 158 Сімейного кодексу передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

У разі ухилення батька від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред’явити розлученій жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Відтак для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред’явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Зокрема, одним з таких документів, наприклад, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів у акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи (садочку) про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

Тобто для отримання соціальної додаткової відпустки розлучена жінка, крім заяви про надання цієї відпустки, копій свідоцтва про народження дитини та розірвання шлюбу, має надати роботодавцю один із вищезазначених або будь-який інший документ, що підтверджує відсутність участі батька у вихованні дитини.

Разом з тим слід зазначити, що оскільки соціальна додаткова відпустка, передбачена статтею 19 Закону України «Про відпустки», надається один раз протягом календарного року і за цей час може змінитися статус одинокої матері, роботодавець має право вимагати поновлення зазначених документів один раз на рік.

З огляду на вищезазначене та на підставі зазначеної у зверненні довідки з садочку від 27.05.2014 № 16 про відсутність участі батька у вихованні дитини ... може бути надана соціальна додаткова відпустка за підставою «одинока мати» за 2013 та 2014 роки тривалістю по 10 календарних днів за кожен рік.

Лист Міністерства соціальної політики України від 31.07.2014 № 292/13/133-14 (Витяг)

Відповідно до підпункту 79 пункту 4 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 389, Мінсоцполітики України інформує та надає у межах своїх повноважень роз’яснення. Роз’яснення та листи Мінсоцполітики не є нормативно-правовими актами, вони носять рекомендаційно-інформаційний характер.

За статтею 24 Закону України «Про відпустки» (далі — Закон) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Зазначена відпустка може надаватись у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу.

Враховуючи зазначене, якщо працівник звільнився з попереднього місця роботи в поточному (2014) році і не скористався в цьому році своїм правом на соціальну відпустку за статтею 19 Закону, йому мала бути виплачена за неї грошова компенсація. Влаштувавшись на інше місце роботи, працівник має пред’явити довідку з попереднього місця роботи про те, що він або використав таку відпустку за 2014 рік, або отримав за неї грошову компенсацію.

Отже, на новому місці роботи працівник не матиме права на отримання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, оскільки ця відпустка надається один раз протягом відповідного календарного року.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Чинне законодавство не містить заборони перервати зазначену відпустку для отримання відпустки у зв’язку з навчанням. Видана навчальним закладом довідка-виклик, яка засвідчує факт успішного виконання працівником індивідуального плану підготовки, є підставою для надання йому оплачуваної відпустки.

Переривання відпустки для догляду за дитиною має бути належно оформлене на підставі заяви працівниці наказом роботодавця. Аналогічно після закінчення відпустки у зв’язку з навчанням може бути оформлена відпустка для догляду за дитиною.

На час додаткових відпусток у зв’язку з навчанням за працівниками за основним місцем роботи зберігається середня заробітна плата (стаття 217 КЗпП).

Лист Міністерства соціальної політики України від 25.02.2015 № 76/13/116-15 (Витяг)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки» (далі — Закон) жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Кожну підставу, визначену частиною першою цієї статті, слід вважати окремою підставою, а саме:

жінка, яка має двох або більше дітей віком до 15 років;
жінка, яка має дитину-інваліда;
жінка, яка усиновила дитину;
одинока мати;
мати інваліда з дитинства підгрупи А I групи;
батько дитини, яку він виховує без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);
батько інваліда з дитинства підгрупи А I групи, якого він виховує без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);
особа, яка взяла дитину під опіку;
особа, яка взяла під опіку інваліда з дитинства підгрупи А I групи;
один з прийомних батьків.

Тобто одинока мати, яка виховує двох дітей віком до 15 років, має право на додаткову соціальну відпустку за підставою «одинока мати« та «жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років» тривалістю 17 календарних днів.

Якщо жінка дійсно є одинокою матір’ю, тобто не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за її вказівкою, або вдова, то вона має право на вищезазначену відпустку.

Проблема виникає з наданням такої відпустки розлученій жінці, жінці, яка виховує дитину без батька, в тому числі і жінці, яка народила дитину, не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, і при цьому батько визнав дитину, та жінці, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена, оскільки батько у дитини є і в багатьох випадках спілкується з нею і бере участь у вихованні.

Більш того, стаття 157 Сімейного кодексу України визначає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред’явити жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Відтак, для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред’явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Зокрема, одним з таких документів, наприклад, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів у акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

Аналогічним чином до категорії «батько, який виховує дитину без матері« (одинокий батько), на нашу думку, відносяться: чоловік, який не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини записаний як її батько; вдівець чи розлучений чоловік, який виховує дитину без матері.

Зазначена відпустка є соціальною і надається в будь-який час календарного року, незалежно від відпрацьованого часу та часу народження дитини, до чи після. Працівник також не втрачає право на неї в році смерті дитини або досягнення нею граничного віку для її надання. Але право на неї має лише жінка, яка працює. Тому реалізувати своє право на використання цієї відпустки вона може за умови, якщо на день початку відпустки має стаж роботи в рахунок року, за який просить надати їй відпустку, тривалістю хоча б один день.

Період перебування у відпустках по вагітності та пологах і для догляду за дитиною не зараховується до стажу роботи, що дає право на зазначену соціальну відпустку.

Робота працівника на умовах неповного робочого часу не може слугувати підставою для зменшення тривалості такої відпустки.

Право на таку відпустку залежить від віку дитини. Статтею 19 Закону визначено вік дітей тільки для такої категорії, як «жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років». Вік, наприклад, дитини-інваліда, усиновленої дитини, дитини в одинокої матері (батька) цим Законом не встановлено, тому слід керуватися загальними нормами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 2 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», дитина — це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Так, згідно з частиною другою статті 35 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ) у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Повна цивільна дієздатність може бути надана неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини.

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду (стаття 35 ЦКУ).

Отже, одинока мати, яка виховує дочку віком 17 років, втрачає право на таку відпустку в році реєстрації дочкою шлюбу або наявності відповідного рішення про надання їй повної цивільної дієздатності.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Таким чином, виплата грошової компенсації за додаткову соціальну відпустку допускається лише при звільненні.

Слід зауважити, що відповідно до підпункту 79 пункту 4 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 389, Мінсоцполітики України інформує та надає у межах своїх повноважень роз’яснення. Роз’яснення та листи міністерств не є нормативно-правовими актами, вони носять рекомендаційно-інформаційний характер.

Лист Міністерства соціальної політики України від 24.03.2015 № 4053/0/14-15/18 (Витяг)

Згідно зі статтею 24 Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Зазначена відпустка є соціальною і надається в будь-який час календарного року, незалежно від відпрацьованого часу та часу народження дитини, до чи після. Але право на неї має лише жінка, яка працює. Тому реалізувати своє право на використання цієї відпустки вона може за умови, якщо на день початку відпустки має стаж роботи в рахунок року, за який просить надати їй відпустку, тривалістю хоча б один день.

Період перебування у відпустці для догляду за дитиною не зараховується до стажу роботи, що дає право на зазначену соціальну відпустку.

Чинним законодавством не визначено строку давності, після якого працівник втрачає право на додаткові соціальні відпустки. Якщо він з якихось причин не скористався своїм правом на таку відпустку за попередній рік чи за кілька попередніх років, він має право використати її, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні цієї відпустки.

Таким чином, якщо працівник звільняється з роботи у відповідному році і має невикористану соціальну відпустку за цей рік, йому має бути виплачена за неї грошова компенсація. На новому місці роботи він не матиме права на отримання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, оскільки така відпустка надається один раз протягом відповідного календарного року.

Можливості перерахування грошової компенсації за невикористані дні зазначеної соціальної відпустки на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник при звільненні за переведенням, чинним законодавством не передбачено.

Лист Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 № 435/13/116-16 (Витяг)

Статтею 19 Закону України «Про відпустки» (далі — Закон) передбачено, що жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи A I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи A I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи A I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Право на додаткову соціальну відпустку залежить як від підстав, так і від віку дитини. Вищезазначеною статтею визначено вік дітей тільки для такої категорії, як «жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років». Вік дитини-інваліда, усиновленої дитини, дитини під опікою, дитини одинокої матері (батька) цим законом не встановлено, тому слід керуватися загальними нормами законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» дитина — це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Статтею 34 Цивільного кодексу України передбачено, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини (ст. 35 Цивільного кодексу України).

Отже, враховуючи вищезазначене, у наведеному у листі випадку одинока мати, донька якої у віці до 18 років народила дитину, не має права на соціальну додаткову відпустку за підставою «одинока мати«, оскільки її донька, для догляду якої вона отримувала соціальну додаткову відпустку за підставою «одинока мати», набула повної цивільної дієздатності у зв’язку з народженням нею дитини.

Додаткова відпустка, передбачена статтею 19 Закону, не належить до виду щорічних відпусток і надається у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини.

Слід зазначити, що така відпустка є оплачуваною і надається певній категорії осіб, зокрема, одиноким матерям і батькам, опікунам, жінкам, які виховують дітей-інвалідів або усиновили дитину тощо, з метою належного поєднання їх трудової діяльності з виконанням сімейних обов’язків.

Така відпустка надається в обов’язковому порядку за бажанням працівника.

Законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівникам, які мають дітей. Тому, якщо працівник з якихось причин не скористався цим правом і не використав цю відпустку за минулий рік або ж за кілька попередніх років, то він має право використати цю відпустку, а у разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачена компенсація за всі не використані дні відпустки, згідно із статтею 24 Закону.

Тобто, відповідно до норм чинного законодавства жінка, яка не скористалась соціальною додатковою відпусткою протягом чотирьох років, має право її використати, а у разі невикористання при звільненні має бути виплачена грошова компенсація (стаття 24 Закону).

Також, на нашу думку, право на невикористану соціальну додаткову відпустку має жінка, дитина якої померла у році, в якому така жінка мала право на зазначену відпустку. Водночас, у зв’язку з накопиченням деякими працівниками зазначених відпусток за декілька років, Мінсоцполітики напрацьовується проєкт акта, яким врегульовується порядок надання додаткових соціальних відпусток з метою їх своєчасного та цільового використання, а саме у разі невикористання такої відпустки протягом певного календарного року працівники втрачатимуть право на її використання у наступному році та виплату грошової компенсації за таку відпустку при звільненні.

Частиною шостою статті 20 Закону передбачено, що додаткові соціальні відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 зазначеного Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Пунктом першим частини другої статті 11 Закону передбачено, що відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

Тобто соціальна додаткова відпустка має бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку, яка збіглася з використанням такої відпустки.

Як випливає із норми статті 19 Закону, для отримання такої відпустки жінці недостатньо мати двох дітей віком до 15 років чи бути одинокою матір’ю тощо, вона ще повинна працювати (виконувати свої трудові обов’язки).

Оскільки відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку та додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (стаття 19 Закону), належать до виду соціальних відпусток, встановлених статтею 4 Закону, жінка, перебуваючи у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (на підставі медичного висновку до досягнення шестирічного віку), не має права на соціальну відпустку, передбачену статтею 19 Закону.

Право на вищезазначену відпустку у працівниці настане після фактичного виходу на роботу із згаданих відпусток.

У наведеному у зверненні випадку працівниця у році звільнення (31.05.2016) з попереднього місця роботи права на соціальну додаткову відпустку, передбачену статтею 19 Закону, не має, оскільки у цьому році жодного дня не працювала у зв’язку з перебуванням у відпустці для догляду за дитиною відповідно до статті 18 Закону, тому і підстав для виплати грошової компенсації за таку відпустку у порядку, визначеному статтею 24 Закону, не було.

Право на таку відпустку у неї виникло на новому підприємстві, на яке вона працевлаштувалась 09.06.2016, оскільки додаткова відпустка, передбачена статтею 19 Закону, не належить до виду щорічних відпусток і надається у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини — до чи після.

Лист Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 № 438/13/116-16 (Витяг)

Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Ця норма закону дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.

Працівник, який уклав трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, фізичною особою і тому має право на оплачувану щорічну відпустку.

Це узгоджується також із статтею 56 КЗпП України, оскільки робота за сумісництвом є одним з різновидів роботи на умовах неповного робочого часу.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що при роботі на умовах неповного робочого часу гарантовано недопущення будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» і Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінфіну від 28.06.1993 № 43 ... передбачено, що відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Враховуючи зазначене і те, що на роботі за сумісництвом працівник має право і на соціальні відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами і для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, підстав для ненадання працівникам-сумісникам соціальної відпустки за статтею 19 Закону України «Про відпустки» (далі — Закон) не вбачається.

<…>

Відповідно до статті 19 Закону жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП).

Як випливає із норми статті 19 Закону, для отримання такої відпустки жінці недостатньо мати двох дітей віком до 15 років, вона повинна працювати (виконувати свої трудові обов’язки).

Оскільки відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку та додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, належать до виду соціальних відпусток, встановлених статтею 4 Закону, то жінка, перебуваючи у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, не має права на соціальну відпустку, передбачену статтею 19 Закону.

Із змісту звернення вбачається, що в березні 2014 року працівниця народила другу дитину і після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами одразу скористалась відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка тривала до березня 2016 року.

Оскільки у 2014 році, після виникнення підстави, згідно з якою надається відпустка, передбачена статтею 19 Закону, та у 2015 році працівниця фактично не працювала, то відповідно і право на таку відпустку за 2014–2015 роки у неї відсутнє.

Вищезгадана відпустка має надаватись починаючи з 2016 року і до досягнення старшою дитиною 15-річного віку включно.

<…>

Враховуючи зазначене, жінка, що усиновила дитину, якій 01.01.2016 виповнилось 18 років, має право на соціальну додаткову відпустку за підставою «жінка, яка усиновила дитину« тривалістю 10 календарних днів за 2016 рік.

<…>

Укладення жінкою повторного шлюбу з чоловіком, який не усиновив дитину (дітей), не є підставою для зменшення тривалості соціальної додаткової відпустки чи її ненадання, оскільки статтею 260 Сімейного кодексу передбачено, що якщо мачуха, вітчим проживають однією сім’єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Тобто зазначеною нормою передбачено право мачухи, вітчима, а не обов’язок брати участь у вихованні малолітніх, неповнолітніх пасинка, падчерки.

У наведеному у зверненні випадку жінка, яка виховує двох дітей віком 6 і 10 років (батько яких помер) та яка повторно уклала шлюб з чоловіком, який не усиновив дітей, має право на соціальну додаткову відпустку за двома підставами («жінка, яка має двох або більше дітей віком до 15 років« та «одинока мати») тривалістю 17 календарних днів.

<…>

Статтею 19 Закону передбачено лише право жінки, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, на соціальну додаткову відпустку. Такою відпусткою може скористатися одинокий батько або батько дітей, мати яких тривалий час перебуває в лікувальному закладі. Іншого законодавством не передбачено.

<…>

Відповідно до частини сьомої статті 179 КЗпП України та частини третьої статті 18 Закону України «Про відпустки» передбачено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути використана повністю або частинами батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину.

Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України «Про відпустки» підставою для надання такої відпустки зазначеним вище особам є довідка з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки для догляду за дитиною і виплата їй допомоги по догляду за дитиною припинена (із зазначенням дати).

Отже, лише за умови надання довідки з місця роботи матері дитини згідно зі встановленими законодавством вимогами статтею 2 Закону України «Про відпустки» гарантовано право батька дитини, бабусі, діда чи інших родичів, які фактично доглядають за дитиною, на отримання відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), допомоги у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 2 Закону України «Про відпустки» визначено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Відповідно до зазначеного, мати дитини, як приватний підприємець, не має права на будь-який вид відпусток, у тому числі і на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки вона не перебуває у трудових відносинах.

У наведеному випадку відсутня підстава для надання батьку дитини відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки він не можете пред’явити роботодавцю для надання цієї відпустки довідки з місця роботи матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки для догляду за дитиною.

Слід зауважити, що Мінсоцполітики України інформує та надає у межах своїх повноважень роз’яснення (підпункт 103 пункту 3 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 р. № 423). Роз’яснення та листи міністерств не є нормативно-правовими актами, вони мають рекомендаційно-інформаційний характер.

Лист Міністерства соціальної політики України від 19.01.2017 № 132/0/101-17/284 (Витяг)

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про відпустки» (далі — Закон) право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 цього Закону.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути меншою ніж 24 календарних дні.

Тобто за бажанням працівника після використання ним за робочий рік, за який надається відпустка, не менше ніж 24 календарних дні щорічних відпусток (основної та додаткових) за решту днів невикористаних щорічних відпусток за цей самий робочий рік може бути виплачено грошову компенсацію.

Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — інваліда з дитинства підгрупи А I групи (ст. 19 Закону), та додаткові відпустки у зв’язку з навчанням (ст. 15 Закону) не належать до щорічних відпусток, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону, тому на них не поширюються наведені вище умови компенсації щорічних відпусток.