Розділ 1. Категорії працівників, які мають дітей

Працівники, які мають дітей з інвалідністю

У Законі № 2402 міститься визначення поняття «дитина з інвалідністю»: це дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.

Залежно від характеру захворювання визначаються соціально-медичні класифікації дітей з інвалідністю. З огляду на функціональні зміни і патологічні стани інвалідність встановлюється на різні терміни (на 2, 5 років, до 18-річного віку) залежно від діагнозу.

КЗпП передбачені пільги матерям дітей з інвалідністю. Зокрема:

  • одинокій матері, яка має дитину з інвалідністю, при прийнятті на роботу не встановлюється випробування (частина третя ст. 26 КЗпП);
  • жінку — матір дитини з інвалідністю заборонено без її згоди тимчасово переводити на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором (частина третя ст. 33 КЗпП), залучати до надурочних робіт (частина третя ст. 63 КЗпП) і направляти у відрядження (ст. 177 КЗпП);
  • жінка, яка виховує дитину з інвалідністю, має право на скорочену тривалість робочого часу. Для таких жінок на їх прохання роботодавцем в обов’язковому порядку встановлюється неповний робочий день або неповний робочий тиждень (частина перша ст. 56 КЗпП). Оплата праці в цьому разі проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота в умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників;
  • жінці, яка працює і має дитину з інвалідністю, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів (ст. 1821 КЗпП). Крім того, за бажанням жінки їй надається (в обов’язковому порядку) відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 14 календарних днів щороку;
  • одинокій матері заборонено відмовляти у прийнятті на роботу через наявність у неї дитини з інвалідністю (частина перша ст. 184 КЗпП);
  • у разі необхідності роботодавець повинен видавати жінкам, які мають дітей з інвалідністю, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також надавати їм матеріальну допомогу (ст. 185 КЗпП).

Одному з батьків дитини з інвалідністю може бути надано один додатковий вихідний день на місяць за рахунок власних коштів підприємства, установи, організації (далі — підприємство) на підставі статей 9–10 КЗпП.

Допомога по тимчасовій непрацездатності в разі захворювання матері або іншої особи, яка доглядає за дитиною з інвалідністю, надається застрахованій особі, яка доглядає за дитиною, з першого дня на весь період захворювання в порядку та розмірах, установлених Законом № 1105.

Звернути увагу!

Допомога по тимчасовій непрацездатності застрахованій особі, яка виховує дитину з інвалідністю, надається на весь період санаторно-курортного лікування дитини з інвалідністю (з урахуванням часу на проїзд до санаторно-курортного закладу і назад) за наявності медичного висновку про потребу стороннього догляду за нею.

Відповідно до п. 3.2 Порядку № 226 одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють і фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю, призначається надбавка до державної соціальної допомоги на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років. Одинокій матері (одинокому батьку) надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю призначається незалежно від факту роботи.

Відповідно до ст. 17 Закону № 1788 матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до восьмирічного віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (ст. 94 Закону № 1788).

У разі відсутності матері, коли виховання дитини з інвалідністю здійснювалось його батьком, йому призначається пенсія за віком після досягнення 55 років при стажі роботи 20 років.

Одному з працюючих батьків встановлено пільгу зі сплати прибуткового податку (пп. «б» пп. 169.1.3 п. 169.1 ст. 169 ПКУ).

Законодавством про працю також встановлено додаткові права працівниківбатьків дитини з інвалідністю при звільненні:

  • всупереч загальному правилу про необхідність завчасно повідомляти про дату звільнення за власним бажанням (за 2 тижні), працівник, який виховує дитину з інвалідністю, має право звільнитися до закінчення зазначеного терміну, якщо це пов’язано з доглядом за дитиною з інвалідністю (частина перша ст. 38 КЗпП);
  • при звільненні працівникам, які мають повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки (частина перша ст. 83 КЗпП).

Працівники — особи з інвалідністю, які мають дітей

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей людей з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей таких осіб.

Звернути увагу!

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан здоров’я особи з інвалідністю перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я особи з інвалідністю (частина третя ст. 17 Закону № 875).

Забезпечення прав людей з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в т. ч. з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань людини з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування людей з інвалідністю, у т. ч. спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Звернути увагу!

Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома. Люди з інвалідністю можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.

Випробування при прийнятті на роботу осіб з інвалідністю не встановлюється. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець повинен створити пільгові умови праці для таких осіб: організувати їх навчання та/або перекваліфікацію відповідно до рекомендацій МСЕК, встановити на їх прохання неповний робочий час (день або тиждень).

Відповідно до Закону № 504 працівники — особи з інвалідністю мають право на пільги, які стосуються часу для відпочинку:

  • тривалість щорічної основної відпустки становить 26 календарних днів — для осіб з інвалідністю ІІІ групи та 30 календарних днів — для осіб з інвалідністю І і ІІ груп;
  • обов’язкове надання за їх бажанням відпустки без збереження заробітної плати тривалістю до 30 календарних днів на рік — особам з інвалідністю ІІІ групи та 60 календарних днів — особам з інвалідністю І і ІІ груп;
  • особам з інвалідністю внаслідок війни надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік;
  • можливість у перший рік роботи на підприємстві використовувати щорічні відпустки повної тривалості (за бажанням) до настання 6-місячного терміну безперервної роботи і в зручний для них час.

Якщо інвалідність перешкоджає виконанню роботи за строковим трудовим договором, працівник має право достроково припинити трудові відносини за власною ініціативою. Якщо працівник отримав трудове каліцтво або професійне захворювання і втратив працездатність, за ним зберігається місце роботи (посада) до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Робота осіб з інвалідністю у нічний час та залучення їх до надурочних робіт допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (статті 55, 63 КЗпП).

Звернути увагу!

Законодавство не забороняє звільняти з роботи працівників з інвалідністю з причин, що не пов’язані з інвалідністю — прогул, порушення трудової дисципліни тощо.

Працівники, які отримали на підприємстві трудове каліцтво або професійне захворювання, мають переважне право на залишення на роботі при скороченні штату або чисельності працівників, якщо за кваліфікацією та продуктивністю праці вони не поступаються іншим працівникам (ст. 42 КЗпП).

Працівники, які мають дітей до 3 років

Працюючі жінки, які мають дітей віком до півтора року, крім загальної перерви для відпочинку і приймання їжі, мають право на додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше, ніж через 3 години тривалістю не менше 30 хвилин кожна (ст. 183 КЗпП). Терміни і порядок надання перерв для годування дитини визначає власник або уповноважений ним орган за погодженням із профспілковим комітетом підприємства з огляду на побажання матері.

Іноді, з огляду на відстань від місця роботи до місця проживання жінки і стан здоров‘я дитини, перерву може бути продовжено.

За наявності двох і більше немовлят тривалість додаткової перерви встановлюється не менше однієї години.

При 7- і 8-годинному робочому дні жінці, як правило, надаються дві додаткові перерви для годування дитини (з інтервалом 3 години, з огляду на обідню перерву), а при 6-годинному робочому дні — дві додаткові перерви з огляду на обідню перерву, і одна —  якщо обідню перерву не передбачено. Якщо дитину за станом здоров‘я потрібно годувати частіше, необхідно подати медичний висновок.

Звернути увагу!

Якщо жінка не має можливості використовувати надану перерву у зв'язку з віддаленістю місця роботи від місця проживання, для годування дитини допускається приєднання додаткової перерви до обідньої перерви, об‘єднання двох перерв або перенесення їх на кінець робочого дня.

Додаткові перерви надаються також для штучного годування дитини.

Перерви для годування дітей включаються в робочий час і оплачуються із середнього заробітку.

Жінкам, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попереднім місцем роботи до досягнення дитиною трирічного віку. Підставою для такого переведення можуть бути медичний висновок або інші об’єктивні дані, що свідчать про неможливість виконання нею попередньої роботи. Слід зазначити, що у тому разі, коли заробіток вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 3 років, на легшій роботі вищий, ніж той, який вони одержували до переведення, то їм виплачується фактичний заробіток.

Законодавством забороняється звільнення з роботи вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років.

Приклад 1

У зв’язку з перебуванням працівниці у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного (шестирічного) віку, на зазначений період роботодавець прийняв на роботу для заміщення тимчасово незайнятого робочого місця (посади) іншого працівника, який працюватиме до виходу працівниці з відповідної відпустки. Якщо жінка вирішить достроково вийти з відпустки, то такий працівник підлягає звільненню. У такому випадку день подачі заяви про переривання відпустки і день дострокового виходу на роботу не можуть збігатися, оскільки до виходу на роботу повинен бути виданий відповідний наказ. Дотримання такого порядку дає можливість не порушити закон при звільненні працівника, котрий заміщує жінку.

Працівники, які мають дітей до 18 років

Відповідно до статті 1 Закону № 2402 дитина — це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Статтею 34 ЦКУ передбачено, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття).

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини (ст. 35 ЦКУ).

Жінкам (або одному з працюючих членів сім’ї) надається допомога по догляду за хворою дитиною віком до 14 років на період, коли є потреба у догляді за дитиною, але не більший, ніж 14 календарних днів. Якщо сім’я має кількох дітей віком до 14 років і вони хворіють не одночасно, допомога з тимчасової непрацездатності надається на кожну дитину окремо. Якщо одночасно хворіють двоє і більше дітей, то «лікарняний» видається один на всіх хворих дітей і допомога з тимчасової непрацездатності виплачується за одним «лікарняним».

Якщо дитина хворіє і по закінченні терміну, на який може бути видано «лікарняний» по догляду за нею (14 днів), особі, яка працює, видається довідка про тимчасову непрацездатність на період захворювання дитини.

Допомога з тимчасової непрацездатності за час відсутності на роботі відповідно до довідки не надається.

Працюючій матері або іншій працюючій особі, звільненій від роботи у зв’язку з перебуванням разом із хворою дитиною в стаціонарі, допомога з тимчасової непрацездатності виплачується за весь час перебування в стаціонарі.

Для працюючих батьків, які мають двоє і більше дітей віком до 18 років, передбачена можливість зменшити податок із заробітної плати, оформивши податкову соціальну пільгу, та надати до бухгалтерії за місцем роботи необхідні документи. Це практично означає право одного з них на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати.

Законодавством визначено надання податкової пільги з моменту звернення та подання необхідних документів.

Звернути увагу!

Відповідно до пп. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 ПКУ податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.

На підставі ст. 7 Закону № 2629 розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу з розрахунку на місяць з 1 січня 2019 року становить 1921 грн. У 2019 році розмір заробітної плати, що дає право на податкову соціальну пільгу, становить 2690 грн (тобто прожитковий мінімум на працездатну особу в розмірі 1921 грн множимо на 1,4). Важливо, що розмір податкової соціальної пільги протягом року не буде змінюватися, адже орієнтиром є розмір прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб станом на 1 січня, що становить 1921 грн.

«Звичайна» пільга дорівнює 50 % розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (1921 : 2 = 960,50 грн). Це стосується будь-якого платника податку. Водночас податкові пільги у більшому відсотку передбачені для одного з працюючих батьків двох і більше дітей віком до 18 років. Це дорівнює 100 % суми пільги у розрахунку на кожну таку дитину. А для працівника, який є одинокою матір’ю (батьком), вдовою (вдівцем) або опікуном, піклувальником, утримує дитину з інвалідністю, така пільга дорівнює 150 % суми пільги у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років.

Отже, один із працюючих батьків двох чи більше дітей у віці до 18 років може оформити податкову пільгу в розрахунку на кожну таку дитину (пп. 169.1.2 п. 169.1 ст. 169 ПКУ). Для цього до бухгалтерії підприємства потрібно подати:

  • заяву;
  • копії свідоцтв про народження кожної дитини (п. 2, 5 Порядку № 1227).

Оскільки скористатися підвищеним кратно кількості дітей доходом при реалізації права на податкову соціальну пільгу може тільки один із батьків, фахівці ДФС рекомендують у заяві про застосування цієї пільги зазначити, що чоловік (дружина) платника податку не отримує податкову соціальну пільгу кратно кількості дітей.

У разі якщо є право оформити податкову пільгу з двох чи більше підстав, застосовується одна податкова соціальна пільга з тієї підстави, що передбачає її найбільший розмір.

Приклад 2

У 2018 році працівник користувався податковою пільгою на двох дітей, а 2019 року народилася третя дитина, отже пільгу можна оформити із розрахунку на трьох дітей. Для того щоб отримати пільгу з тієї підстави, що передбачає її більший розмір, слід якнайшвидше подати нову заяву із підтвердними документами.

На підставі пп. 169.2.3 п. 169.2 ст. 169 ПКУ податкова соціальна пільга не може бути застосована:

  • до доходів платника податку, інших ніж заробітна плата;
  • якщо заробітну плату працівник протягом звітного податкового місяця отримує одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад‘юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету;
  • до доходу самозайнятої особи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.

Працівники, які взяли під опіку дитину

Відповідно до Правил опіки опіка (піклування) є особливою формою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів. Опіка (піклування) встановлюється для забезпечення виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, хвороби батьків або позбавлення їх батьківських прав чи з інших причин залишились без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей. Опіка (піклування) встановлюється також для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров‘я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов‘язки.

Відповідно до статті 56 КЗпП на прохання опікуна роботодавець зобов’язаний встановити йому неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в такому випадку проводиться за фактично відпрацьований час.

Відповідно до статті 176 КЗпП заборонено залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження опікунів та піклувальників дітей віком до 3 років.

Залучення до надурочних годин або направлення у відрядження опікунів та піклувальників дітей віком від 3 до 14 років можливе лише за їх згодою (ст. 177 КЗпП).

Неповнолітні працівники, які мають дітей

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України). Неповнолітні, тобто особи, що не досягли 18 років, мають рівне з іншими громадянами право на працю. Неповнолітні у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх. Разом із тим у сфері охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці неповнолітні користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Щодо особливостей працевлаштування

Згідно зі ст. 188 КЗпП не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років. Як виняток, за згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу особи, які досягли 15 років. Крім того, для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

Неповнолітня особа обов’язково повинна пройти медичний огляд і надати роботодавцю медичний висновок про відсутність протипоказань для участі в трудовій діяльності. В подальшому особа повинна проходити кожного року обов’язковий профілактичний медичний огляд до досягнення 21-річного віку (ст. 191 КЗпП).

З неповнолітньою особою трудовий договір обов’язково укладається у письмовій формі. При оформленні трудового договору особа, що не досягла 16 років і не має паспорта, повинна надати роботодавцю свідоцтво про народження.

Звернути увагу!

Неповнолітнім особам під час прийому на роботу випробувальний термін не встановлюється (ст. 26 КЗпП).

Відповідно до ст. 189 КЗпП кожне підприємство повинно вести спеціальний облік неповнолітніх працівників, в якому зазначається дата їх народження. Це передбачено для того, щоб визначити кількість працівників, які мають право на пільги, встановлені законодавством для неповнолітніх, та контролювати терміни користування цими пільгами.

Участь у трудовій діяльності дітей з інвалідністю та дітей з вадами фізичного та розумового розвитку забезпечується шляхом створення відповідної мережі робочих місць.

З метою захисту своїх трудових прав діти, які працюють, можуть створювати професійні спілки або вступати до існуючих професійних спілок у порядку, встановленому законодавством.

Для неповнолітніх працівників законодавством про працю встановлено скорочену тривалість робочого часу (таблиця 1).

Тривалість робочого часу для неповнолітніх працівників
Таблиця 1. Тривалість робочого часу для неповнолітніх працівників

Для дітей, молодших 16 років, тривалість робочого часу обмежується відповідно до потреб їх розвитку та професійної підготовки. Час, витрачений дитиною за згодою роботодавця на професійну підготовку в межах встановленого законодавством робочого часу, зараховується як робочий час.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої законодавством для осіб відповідного віку.

Звернути увагу!

Заробітна плата працівникам молодше 18 років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому самому розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпП).

Статтею 208 КЗпП передбачено, що для працівників, які навчаються без відриву від виробництва в середніх і професійно-технічних навчальних закладах, встановлюється скорочений робочий тиждень або скорочена тривалість щоденної роботи із збереженням заробітної плати у встановленому порядку.

Забороняється залучати неповнолітніх працівників:

  • до найгірших форм дитячої праці, участі у важких роботах і роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах та до праці понад встановлений законодавством скорочений робочий час. До найгірших форм дитячої праці належить, зокрема, робота, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди фізичному або психічному здоров’ю дитини;
  • до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми;
  • до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП).

Згідно зі ст. 193 КЗпП для робітників віком до 18 років норми виробітку встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорційно скороченому робочому часу для осіб, що не досягли 18 років.

Для молодих робітників, які поступають на підприємство після закінчення загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів, курсів, а також для тих, що пройшли навчання безпосередньо на виробництві, в передбачених законодавством випадках і розмірах та на визначені ним строки можуть затверджуватись знижені норми виробітку. Ці норми затверджуються роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом.

Особливості надання відпусток

Працівникам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день у зручний для них час (частина друга ст. 75 КЗпП, частина восьма ст. 6, частина тринадцята ст. 10 Закону № 504).

Щорічні відпустки працівникам віком до 18 років повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання 6-місячного терміну безперервної роботи на підприємстві (частина друга ст. 195 КЗпП, частина сьома ст. 10 Закону № 504).

Ненадання щорічної відпустки особам віком до 18 років протягом робочого року забороняється. Це означає, що заміна неповнолітнім всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається. Проте у разі звільнення таких осіб виплата грошової компенсації за невикористану ними частину відпустки здійснюється на загальних підставах.

Інші види відпусток надаються на загальних підставах відповідно до положень КЗпП та Закону № 504.

Порядок звільнення

Звільнення працівників молодше 18 років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) служби у справах дітей. Звільнення без такого погодження є незаконним.

Звільнення працівників молодше 18 років з ініціативи роботодавця допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) служби у справах дітей.

При цьому звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування. Такими підставами є:

  • зміни в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників;
  • виявлення невідповідності працівника обійманій посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню такої роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці;
  • поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Звернути увагу!

У разі коли виконання трудового договору неповнолітнім загрожує його здоров’ю або порушує його законні інтереси, батьки, усиновителі та піклувальники неповнолітнього, а також державні органи і службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у т. ч. й строкового (ст. 199 КЗпП).

Пільги та гарантії

Усіх неповнолітніх осіб приймають на роботу лише після попереднього медичного огляду. Надалі, до досягнення ними 21 року, вони щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові. За особами у віці до 21 року, які вже працюють, на час проходження медичного огляду зберігається середня заробітна плата (статті 169, 191 КЗпП). У такий спосіб неповнолітнім працівникам забезпечується реалізація права на безкоштовний медичний огляд.

Набути статусу безробітного та стати на облік до центру зайнятості може особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв‘язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників (ст. 43 Закону № 5067).

 Студенти закладів фахової передвищої та вищої освіти, учні закладів професійної (професійно-технічної) освіти, які здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», освітньо-професійним ступенем «фаховий молодший бакалавр», освітнім ступенем «молодший бакалавр», «бакалавр», «магістр» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, мають право проходити стажування за професією (спеціальністю), за якою здобувається освіта, на підприємствах незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, на умовах, визначених договором про стажування у вільний від навчання час (ст. 29 Закону № 5067).

Перше робоче місце на строк не менше 2 років надається працездатній молоді — громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби (частина перша ст. 197 КЗпП).

Робота за фахом на період не менше 3 років надається молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами. Порядок надання визначається Кабінетом Міністрів України.

Квота для працевлаштування встановлюється для:

  • осіб, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
  • дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
  • молоді, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби (протягом 6 місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу.

Розмір квоти становить 5 % середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік для підприємств з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб. У разі відмови в прийнятті на роботу молодих громадян у межах встановленої квоти з підприємств стягується штраф за кожну необґрунтовану відмову у працевлаштуванні таких осіб у межах відповідної квоти у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення (частина шоста ст. 7 Закону № 2998, ч. 2 ст. 53 Закону № 5067).

Звернути увагу!

Неповнолітні, які записані матір’ю або батьком дитини, внаслідок чого відповідно до статті 35 ЦК набули повної цивільної дієздатності, не позбавляються прав та гарантій, встановлених законодавством про працю для неповнолітніх працівників.